ОРД: РИТУАЛЬНИЙ БІЗНЕС ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА ПО КІРОВОГРАДСЬКИ
Написано: 2 сентября 2013 г. автор Unknown Ярлыки: NEWS COMPROMISING
0
Так утворено життя, що кожній людині випадає хоча б раз в житті виконати сумний обов’язок - провести в останній путь рідних, близьких, друзів чи знайомих. В наш час, в будь-якому з міст нашої держави, поховати людину без допомоги спеціалізованих підприємств майже неможливо. Такі підприємства є в кожному, навіть районного значення, місті та мають дві форми власності, державну та приватну.
На території міста Кіровограда діє комунальне підприємство «Ритуальна служба», директор Єрьоменко Олександр Валентинович, який налагодив особистий бізнес на горі людей по своєму особистому розумінню. Перелік джерел доходів, які отримує державний чиновник є досить різноманітним.
Перше. Щомісячна данина, яку оплачують приватні «ритуальшщики» складає 2000 гривень з кожного пункту ритуальних послуг. По місту їх нараховується 14 шт., по області 16, тобто, 30 пунктів х 2000 гривень = 60 000 гривень щомісячної, не обкладаємої податками заробітної плати.
За такий прибуток Єрьоменко О.В. зміг би утримувати державне комунальне підприємство «Ритуальні послуги» за свій особистий рахунок, але не зважаючи на покарання, передбачене кримінальним кодексом України, він по 2 – 3 місяці не виплачує заробітну плату працівникам підприємства.
Друге. «Офіційне», завищена заробітна плата за рахунок премій та оздоровчих, які наш герой нараховує сам собі, в той час, коли працівники отримують заробітну плату із значною затримкою. Премія, яка призначається керівнику спецкомбінату, виникає за рахунок завищених цін на послуги. Ціни завищені мінімум на 30 відсотків на всі послуги що надає установа, починаючи з ціни труни і ціни на копання могили та закінчуючи пластмасовою квіточкою.
Третє. «Ремонтне», починаючи з 2006 року і по теперішній час в приміщеннях установи не робилося ніяких ремонтів, на проведення яких було виділено 100 000 гривень державних коштів. Ремонти проведені були, формально по документах в установі, а реально в помешканні керівника спец комбінату, адже всі працівники бачили, як придбані для ремонту будівельні матеріали, вивозилися по вказівці Єрьоменко О.В. до його помешкання, і до того ж, на похоронному транспорті.
Четверте. «Автомобільне», весь транспорт підприємства, в особливості ВАЗ–2106, державний номер – «1027 ЕІА», працює на директора. Директорський автомобіль щоранку та в кінці робочого дня возить жінку керівника на роботу і з роботи, а талони на пальне для державних автомобілів розподіляються між родичами, зайвий, «зекономлений» бензин «отоварюється» та зливається в родинному гаражі.
Особливий зиск по отримуванню «транспортних» грошей, належить «труповозці», яку нещодавно отримало підприємство. Саме з неї, «золотої конячки» йде цілодобовий приток горьових грошенят. Кожний виїзд спец автомобіля обходиться родині померлого в 300 гривень, чотири виїзди на добу і тисяча двісті гривень в кармані, 30 днів х 1200 гривень = 36000 гривень на місяць, не зважаючи на те, що офіційний вивіз трупа з місця смерті повинен бути безкоштовним. І становиться зрозумілим, для чого проводить пан Єрьоменко О.В. проводить всілякі «прес-конференції» серед працівників міліції, щоб на огляди місць подій з померлими громадянами, викликали тільки автомобіль державного підприємства, ігноруючи послуги приватних «ритуальщиків».
П’яте. «Виробниче», використання старого як світ, способу розкрадання державних коштів, прийняття на роботу «мертвих душ». Тобто в штаті «працівники» є, але на виробництві вони відсутні. І справа навіть не в грошах, які крадуться в держави, адже вони значно менше тіньових обігових, а в тому, що на папері рахуються дальні родичі директора, яким теж потрібно в майбутньому отримувати пенсію.
Свої дії направлені на нещадне накопичення грошей за рахунок померлих, Єрьоменко О.В. пояснює тим, що йому необхідно передавати гроші нагору, в міську та обласну державні адміністрації.
Таких керівників, що створили своє особисте благополуччя на людському горі, хватає в кожній області, але владі чомусь абсолютно не цікаво, як почувають себе громадяни її держави, коли до їх родин приходить горе.